Процеси формування єдиного європейського освітнього простору, що розпочалися півтора десятиліття тому із спільної заяви міністрів освіти чотирьох країн Західної Європи, нині охоплює десятки країн, сотні університетів, тисячі викладачів та мільйони студентів.

Створення відкритого простору європейської вищої освіти стало не лише проявом бажання інтегрувати національні освітні сфери в рамках Європейського Союзу, як це було зроблено, зокрема, у економічному та фінансовому секторі. Цей безпрецедентний проект став відповіддю на нагальну потребу забезпечити умови для реалізації концептуально нової освітньої моделі, наріжними каменями якої є мобільність та вільна траєкторія навчання. Болонський процес знаменує собою перехід від жорстко контрольованої державою системи підготовки фахівців з вищої освітою до надання вищим навчальним закладам автономності, що забезпечуватиме постійну адаптацію систем вищої освіти і наукових досліджень до нових потреб суспільства та господарства.

Для України приєднання до Болонського процесу є не лише прагненням інтегруватись до європейського освітнього простору, природного в контексті задекларованого євроінтеграційного зовнішньополітичного вектору країни. Реалізація засадничих положень нової освітньої моделі дозволить Україні модернізувати національну систему вищої освіти, зробивши її адекватною як потребам сьогодення, так і викликам майбутнього. В умовах глобалізації жодна демократична країна не може “консервувати” свою модель підготовки фахівців в автаркічному стані, і ця теза є справедливою і для України. Засади та напрями формування єдиного європейського освітнього простору зафіксовані у низці документів, що відбивають стратегічні цілі та завдання у сфері формування та вдосконалення європейського освітнього простору.

Офіційні документи

Велика хартія університетів
(Magna Charta Universitatum; Болонья, 18 вересня 1988 року)

Лісабонська конвенція
(Конвенція про визнання кваліфікацій з вищої освіти в Європейському регіоні; Ліссабон, 11 квітня 1997 року)

Сорбонська декларація
(Спільна Декларація “Про гармонізацію архітектури європейської системи вищої освіти“ чотирьох міністрів, що представляють Велику Британію, Німеччину, Францію і Італію; Париж, Сорбонна, 25 травня 1998 року)

Болонська декларація
(Спільна декларація міністрів освіти Європи; Болонья, 19 червня 1999 року)

Празьке комюніке
(“До зони європейської Вищої освіти”: Комюніке зустрічі європейських міністрів освіти; Прага, 19 травня 2001 року)

Саламанкське звернення
(Послання Саламанкського з’їзду європейських закладів вищої освіти “Формування європейського простору вищої освіти”; 29–30 березня 2001 року)

Берлінське комюніке
(“Створення зони вищої освіти Європи”: Комюніке конференції міністрів освіти; Берлін, 19 вересня 2003 року)

Бергенське комюніке
(“Загальноєвропейський простір освіти – досягнення мети”: Комюніке Конференції європейських міністрів освіти; Берген, 19–20 Травня 2005 року)

Лондонське комюніке
(“На шляху до Європейського простору вищої освіти: відповіді на виклики глобалізації”: Комюніке Конференції Міністрів європейських країн, відповідальних за сферу вищої освіти; Лондон, 16–19 травня 2007 року)

Декларація Глазго, 2005
(“Сильні університети для сильної Європи”: Декларація Європейської асоціації університетів; Брюсель, 15 квітня 2005 року)

Лісабонська декларація, 2007
("Університети Європи після 2010 року: різноманіття за єдності мети." Брюсель, 13 квітня 2007 року)

Лювенське комюніке
(“Болонський процес у період до 2020 року – Європейський простір вищої освіти у новому десятилітті”: Комюніке конференції європейських міністрів вищої освіти, Лювен та Лювен-ля-Ньов, 28-29 квітня 2009 року)

Болонська робоча програма 2007-2009
(“В напрямку до Європейського простору вищої освіти – інтегрована програма на 2007-2009 роки”)

Будапештсько-Віденська Декларація
(“Про створення Європейського простору вищої освіти”, 12 березня 2010 року)

Бухарестське комюніке
(“Використання нашого потенціалу з найбільшою користю:
консолідація Європейського простору вищої освіти”, 27 квітня 2012 року)

Офіційні документи

Події

Аналітика